Закріпачене село. Чому?

Українське селянство завжди було хребтом української нації, а село – охоронцем культури, звичаїв та мови. Які тільки випробування не тисли на плечі наших селян: і голод, і холод, і руїна, і війни. Усе це, здавалося, залишилось позаду, у минулих століттях. Але ж, на жаль, ні... Зненацька(?!) посунула на нас світова економічна криза. Хоча, відверто, особисто я переконаний, що криза – у наших головах. Почалися звільнення людей з роботи. І, як ви гадаєте, наші можновладці з Верховної Ради, Кабінету Міністрів на чолі з Прем’єркою вирішили захистити безробітних, подолати кризу й приховати справжнє безробіття? Правильно, за рахунок мешканців села.

Вони не вигадали нічого кращого, як внести зміни до Законів України «Про особисте селянське господарство» та «Про зайнятість населення», якими членів особистих селянських господарств віднесено до зайнятого населення (ст. 1 п. 3, 6 Закону України «Про зайнятість населення»), які «забезпечують себе роботою самостійно» за умови, що «робота в цьому господарстві для них є основною» (ст. 8 Закону України «Про особисте селянське господарство»). Далі ще цікавіше: даються «роз’яснення». Напевно, ви здогадалися, що ці роз’яснення не на користь селянина. Зазначається, що чинним законодавством не визначено поняття «основне місце роботи». Якщо так, то після звільнення основним місцем роботи стає господарська діяльність мешканців села. Скажімо, працювала людина на виробництві чи у сільгосппідприємстві, але після звільнення не може стати на облік у центр зайнятості і, починаючи з 13 січня нинішнього року, статусу безробітного не отримає, бо визначається згідно з законодавством «членом особистого селянського господарства». Надії на те, що в центрі зайнятості запропонують якусь роботу, немає.

Що робити такому селянину? Де брати гроші, щоб розрахуватись за газ, світло, за навчання дітей? Чи це не «геноцид» селянства? Але найбільше страждають сільські діти, бо їх автоматично (без їхньої згоди) роблять «кріпаками», приписуючи до особистого селянського господарства батьків як його членів. Для чого це робиться? На мою думку, щоб прищепити молоді відразу до села та змусити переїжджати до міста, де вони, відірвавшись від свого коріння, перетворяться на звичайних забудьків роду свого й мови своєї. А тоді легко буде змусити старих, кволих селян за безцінь продавати їхні земельні паї. Дітям у місті земля не потрібна, а старі не можуть її обробляти самостійно, та й помирають потихеньку. А пройдисвіти за безцінь скуплять землю.

Хто сьогодні багатіє на землі селян? Чому ми, нащадки козацького роду, жебракуємо та просимо свої законні пшеницю та ячмінь? Важливо збагнути: ми всі змінилися, час прощення скінчився. Час уже спитати за все з лжепатріотів і лжедемократів, час уже скинути локшину з вух. Чому не прийнятий закон про козацтво 4 лютого? Тому, що цим депутатам невигідний сильний, заможний українець.

Доти будемо покірними батраками, доки не повернемося лицем до себе, до своїх рідних ВИТОКІВ, доки самі себе поважати не почнемо. А так виходить, що там, нагорі, видніше, як живеться селянину, що там ставиться мета знищити його та усіх нас, українців, перетворити на «інтернаціоналістів» і жебраків!

Рубрика: 
Район: 
Выпуск: 

Схожі статті